Головна Електронна бібліотека
PDF Печать E-mail

 

Історія цивілізацій Доколумбової Америки:

Навчальний посібник

 

 

 

Передмова та вступ (PDF) 

 

 

РОЗДІЛ І. ДОКОЛУМБОВІ ЦИВІЛІЗАЦІЇ МЕЗОАМЕРИКИ

 

 

 

Мезоамерика (Месоамерика) —   область Центральної Амери­ки, на теренах якої у доколумбову епоху виникли, розвива­лися і загинули класичні давньоамериканські цивілізації, утворені носіями мов тано-астецької, отоманзької та майя-ської (майя-соке) мовних сімей, а також народом тарасків (пурепеча), мову якого науковці вважають ізольованою, оскільки лінгвородичів для неї в Мезоамериці відшукати поки що не поталанило нікому.

Поняття про Мезоамерику як певну історико-культурну спільність увів у науковий обіг мексикано-німецький нау­ковець Пауль Кірхгофф у 1943 р. Географічно вона обмеже­на лише тією частиною Центральної Америки, на теренах якої в доколумбові часи функціонували класичні давньо-індіанські цивілізації, а отже в параметрах сучасних політич­них реалій під дефініцію Мезоамерика підпадають території центральної та південної частини Мексиканських Сполуче­них Штатів, а також землі Белізу, Гватемали, Гондурасу та Сальвадору.

 

Сам П. Кірхгофф відносив до Мезоамерики ще й частину Ніка­рагуа, хоча цивілізаційний процес на цих землях у доколумбову епо­ху проявився доволі слабо.

 

Найдавніші свідчення присутності людини в Мезоамериці датуються приблизно XXIII тисячоліттям до н. е. Знайдені вони у долині Пуебло (на схід від сучасного Мехіко). Судя­чи з матеріалів розкопок, перші мексиканці у технологічно­му відношенні вийшли вже на рівень мезоліту (вони ви­найшли лук і стріли), а жили приокеанічним рибальством і полюванням на мамонтів, слонів-мастодонтів, гігантських бобрів, викопних американських коней, гігантських лінив­ців, довгорогих бізонів, оленів-карибу, лосів та великих верб-людоподібних п'ятипалих лам. Полювання це було доволі ефективним, однак у IX тис. до н. е. після відступу льодови­ка клімат у регіоні суттєво потеплішав, унаслідок чого ви­мерли всі тварини-гіганти (32 види мегафауни!). Об'єктами полювання стали тепер антилопи, зайці, кролі, єноти, свині-пекарі, скунси, черепахи і птахи, навіть пацюки, ящірки та змії, однак результативність такого мисливства не могла зрівнятися з попередніми часами. Це змусило мешканців регіону активніше зайнятися збиральництвом, але й воно не давало можливості задовольнити потреби в їжі для населен­ня, що постійно зростало. Все це спонукало людей до пошуку інших шляхів вирішення продовольчої проблеми. Перші спроби доместикації рослин науковці датують VII тис. до н. е. Тривалий час роль рослинництва лишалася досить скромною. Давні мексиканці вирощували маніок, амарант, авокадо, батат, квасолю, гарбуз, кабачки, перець, ботіль (мексиканські боби). Проте внесок цих культур у загальний харчовий баланс тогочасної людини все ще не перевищував 20 % об'єму спожитої рослинної їжі — решту давало зби­ральництво диких їстівних плодів, корінців, зерен і трав. І лише в IV—НІ тис. до н. е. в господарському комплексі відбув­ся справжній перелом, пов'язаний з тим, що люди навчилися вирощувати кукурудзу та кіноа (різновид проса), причому секрет дивовижного отримання культурного маїсу (кукуруд­зи) із дикого (теосінтле), який майже не має качанів, а ззовні більше нагадує високоврожайну пшеницю, оскільки росте колоссям, а не качанами, й досі до кінця не роз­критий [1].

На питання: чому саме кукурудза стала основною сільськогоспо­дарською культурою Мезоамерики? — чудову відповідь дав знамени­тий американський етнолог-еволюціоніст Льюїс Генрі Морган (1818—1881): «Маїс, завдяки його виростанню в гірських місцевос­тях, що давало можливість безпосередньої культивації, з огляду на його придатність до споживання як у зеленому, так і у стиглому стані, його високу врожайність та поживність, виявився багатющим да­рунком природи, шо сприяв початковому прогресові людства більше, аніж усі інші хлібні злаки, разом узяті. Це пояснює вражаючий прог­рес, досягнутий туземиями Америки без домашніх тварин» [2].

У III тис. до н. е. давні мезоамериканці винайшли також кераміку. Саме на такому цивілізаційному грунті в регіоні активізувався процес ранньоцивілізаційного синтезу, на­слідком якого стала поява на теренах Мезоамерики перших соціально стратифікованих суспільств.

 

---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

1. Класична ботаніка переконувала, що без застосування здобутків ген­ної інженерії поступове селекційне перетворення теосінтле на класичну кукурудзу з важким качаном мало тривати не менш як 20 тис. років. Про­те наприкінці XX ст. американський дослідник Дж. Бідл виявив унаслідок тривалих польових досліджень, що качани кукурудзи виникають у середо­вищі теосінтле природним шляхом як результат періодичної нежиттєспро-можної мутації, своєрідної "природної помилки". Вона полягає у довіль­ному втрачанні природної роз'єднаності насіння при появі неправильного колоса теосінтле, де зерна замість індивідуальної оболонки для кожного з них укриті своєрідним листяним коконом. Мініатюрний кукурудзо-подібний качан, що виникав у такий спосіб, ставав одразу тупиковою мутацією, оскільки без втручання людини не міг самостійно розкритися і дати згодом потомство. Отже, без людини усі подібні мутації теосінтле в тому ж поколінні вимирали. Лише селекційне втручання людини дало їм можливість вижити і дати такого ж типу потомство, що зрештою сприяло появі класичного високоврожайного маїсу з його качанами.

2. Морган Л. Г. Древнее общество или исследование линий человеческого прогресса от дикости через варварство к цивилизации / Пер. с англ. Ленинград, 1935. С. 18. 

 

 

Глава 1.1. ЦИВІЛІЗАЦІЇ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА ПІВНІЧНОЇ МЕКСИКИ ДОАСТЕЦЬКОЇ ДОБИ

 

 

1. Географія і природно-кліматичні умови Центральної та Північної Мексики (PDF)

2. Цивілізація ольмеків (PDF)

3. Цивілізація Теотіуакан (PDF)

4. Цивілізація тольтеків (PDF)

5. Цивілізація чічімеків-тлашкаланців (PDF)

6. Цивілізація тотонаків (PDF)

7. Цивілізація хуастеків (PDF)

8. Цивілізація тарасків (PDF)

9. Цивілізація сапотеків (PDF)

10. Цивілізація міштеків (PDF) 

 

Глава 1.2. ЦИВІЛІЗАЦІЯ АСТЕКІВ

 

 

1. Вступ до астекознавства

2. Етногенез астеків. Астецькі мандри

3. Астеки в "боротьбі за батьківщину". Заснування Теночтітлана

4. Становлення астецької державності. Соціальна стратифікація та господарсько-політичний устрій класичного астецького суспільства

5. Розгром Аскапоиалько. Створення "Троїстої конфедерації"

6. "Імперія астеків"

7. "Троїста конфедерація" напередодні конкісти 

 

Глава 1.2.(PDF) 

 

 

 

 

 

Глава 1.3. ЦИВІЛІЗАЦІЯ МАЙЯ

 

 

1. Географія та природно-кліматичні умови "країни майя"

2. Вступ до майяології

3. Етногенез майя. Майя у докласичну епоху

4. Класичні майя: економічна база цивілізації

5. Соціальна структура класичних майя

6. Культурно-релігійне життя

7. Політичне життя. Криза і крах цивілізації класичних майя

8. Тольтецька навала та її суспільно-політичні наслідки

9. Економіка посткласичних майя

10. Майяпанська Ліга

11. Посткласичні майя напередодні конкісти

Глава 1.3.(PDF) 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. ДОКОЛУМБОВІ ЦИВІЛІЗАЦІЇ ПІВДЕННОЇ АМЕРИКИ

 

 

Згідно з даними археології та палеодемографії люди почали заселяти терени Південноамериканського континенту не пізніше IX тис. до н. е. Перші мешканці регіону прийшли сюди з півночі (мабуть, через Панамський перешийок) і жили спо­чатку полюванням на реліктову плейстоценову фауну (дикі коні, екзотичні п'ятипалі протолами, які зовнішньо більше нагадували верблюдів, олені, мастодонти тощо), займалися рибальством і збиральництвом. У подальшому люди засели­ли й освоїли Анди та приандські савани Колумбії та Вене­суели, досягли лісів Амазонії і пампасів Патагонії.

Дискусійним залишається питання про точну хроно­логію початків південноамериканського землеробства, та, думається, вони мало чим відрізнялися від аналогічних по­казників Мезоамериканського регіону. В усякому разі дове­дено, що спроби доместикації рослин здійснювалися по всій Південній Америці, однак результативність цих дій виявилася різною.

У лісах Амазонії люди вдавалися до вирубно-вогневого землеробства (культивували кукурудзу, гарбузи, квасолю, арахіс і персикову пальму), проте потенціал цього варварсь­кого стосовно природи різновиду господарської активності доволі швидко вичерпався. Звівши нанівець значну частину реліктових амазонських лісів, перші місцеві рільники так і не змогли збудувати тут розвинену землеробську цивіліза­цію, оскільки родючість удобрених золою земель виснажу­валася за два-три (максимум за п'ять) років, а природна уг­ноєність лісових земель завжди невелика, бо все, що земля встигає накопичити, за умов щедрого поливу, тут же спожи­вають із грунту дерева. Більше того, винищуючи первісний лісовий ландшафт, люди йшли далі, а на місці колишніх пралісів виростало справжнє "зелене пекло" із рослин, грубу зелену масу яких здатні споживати хіба що комахи, спро­можні перетравлювати клітковину. У таких вторинних джунглях, що розрослися на нововідкладених грунтах, зник­ли великі травоїдні, зате вдосталь стало змій (у тому числі найбільша у світі — анаконда), піраній та отруйних павуків-птахоїдів, ягуарів і пум, оцелотів та крокодилів і т. ін. На цьому історія ранньоамазонських рільників завершилася, а ті індіанці, що вижили після цієї екологічної катастрофи, зазнали соціально-еволюційної деградації й повернулися до господарської системи, базованої на збиральництві, полю­ванні на дрібну дичину (мавпи, броненосці, пекарі, тапіри тощо), рибальстві та мисливстві. На цьому цивілізаційний розвиток невеликих мандрівних колективів Амазонії припи­нився, і в плані соціально-політичного розвитку вони впали у стагнацію на рівні примітивних тропічних збирачів з еле­ментами мисливства та рибальства.

Зовсім в іншій природній ситуації опинилися індіанці у західній половині Південної Америки. Рівнинних лісів тут майже не було, а тому вже з самого початку тут можна було братися до рільництва: терасного (на схилах гір), використо­вуючи для зрошування воду гірських струмків і річок, ірига­ційного — у засушливих районах тихоокеанського узбереж­жя, або звичного для нас — у добре зрошених, жарких гірсь­ких низинах, на родючих, однак не дуже лісистих землях. Для того, щоб розвивати за таких умов рільництво, потрібні були злагоджені зусилля великої кількості людей, чітка ор­ганізація колективної праці, певна соціальна диференціація тощо. Зате такий спосіб господарювання виявився не лише ефективним, а й стабільним, а тому мав перспективу і став урешті-решт базою для формування місцевих цивілізаційних осередків.

Важливим чинником, що сприяв прискоренню темпів соціоеволюційного розвитку Андської зони, стала поява в IV тис. до н. е. галузевого скотарства на базі одомашнення лам та альпак (альпаг) — своєрідних "верблюдів" Нового Світу.

 

За даними палеозоології, прабатьківщиною праверблюдів — спільних предків верблюдів і лам — були знамениті Великі рівнини Північної Америки, де ці дивовижні тварини з'явилися близько 40 млн років тому. У процесі стрімкої територіальної експансії части­на з них розселилася й осіла в Євразії (саме від них беруть свій поча­ток, власне, верблюди), а решта — опанувала Америку. Щоправда, за часів останнього великого зледеніння праверблюди в Північній Аме­риці вимерли, однак у горах та на степових рівнинах Південної Америки вони вижили, давши початок дешо вайлуватим довгошиїм гуанако та відносно невеликим, але спритнішим білогрудим вікуньям, що уславилися своєю високоякісною вовною. V III тис. до н. е. люди­на взялася за одомашнення гуанако, внаслідок чого з'явилася ідеаль­но пристосована для роботи у горах, покірна й сильна лама — вели­ка тварина з виразними настовбурченими вухами, яка переносила вантажі (вагою до 60 кг), давала людям м'ясо для їжі та кизяки на па­ливо, хоча й не могла похвалитися якісною вовною. Схрестивши її з вікуньєю, люди вивели ще й коротковуху альпаку, котра, хоча й не мала фізичних кондицій лами, зате могла пастися на бідних гірських пасовиськах високогір'я (до 4 тис. м над рівнем моря) і давала довгу (волокна до 40 см) шовковисту вовну найвищої якості 14-ти кольорів і відтінків (близько 5 кг за рік з одної тварини).

Напередодні конкісти індіанці Анд вивели ше дві породи "гір­ських верблюдів" — паковікунью (помісь альпаки і вікуньї), та уарізо (помісь альпаки і лами), які давали вовну гіршої якості, але в більших об'ємах, аніж чистокровна альпака, проте поширення цих гібридних тварин так і не стало масовим.

 

Уже наприкінці V тис. до н. е. в Андському регіоні склала­ся розвинена система рільничих культур, носії яких спеціа­лізувалися на культивації квасолі та інших бобових, гар­бузів, червоного перцю, кабачків, лукуми й бавовнику, зай­малися рибальством, мисливством та інтенсивним морсь­ким збиральництвом, а з IV тис. до н. е. почали вирощувати кукурудзу. Саме на цьому господарсько-технологічному грунті в Південній Америці почався процес формування соціально стратифікованих суспільств. 

 

 

 

Глава 2.1. ЦИВІЛІЗАЦІЇ АНДСЬКОЇ ЗОНИ ДОІНКСЬКОЇ ДОБИ

 

 

 

1. Географічні та природно-кліматичні умови Андської зони

2. Цивілізація Чавін

3. Цивілізація Паракас

4. Цивілізація Наска

5. Цивілізація Мочіка

6. Цивілізація Чімор (Чіму)

7. Цивілізація Тіауанако

8. Цивілізація Уарі

Глава 2.1.(PDF) 

 

 

 

Глава 2.2. ЦИВІЛІЗАЦІЯ ІНКІВ

 

 

1. Вступ до інкознавства

2. Походження інків

3. Становлення ранньої інкської державності

4. Екологічна регіональна криза кінця ХШ ст. та її наслідки. Початок масштабних інкських завоювань

5. Внутрішній устрій держави інків

6. Розгром чанків

7. Реформи Пачакутека: створення імперії

8. Велика воєнно територіальна експансія інків

9. Тавантінсую після завершення "великих завоювань"

10. Імперія інків напередодні конкісти 

Глава 2.2.(PDF) 

 

 

 

Глава 2.3. ЦИВІЛІЗАЦІЯ ЧІБЧА-МУЇСКІВ

 

 

1. Природа й географія Колумбійського нагір 'я

2. Джерела з історії чібча-муїсків

3. Походження цивілізації чібча-муїсків

4. Господарство та побут муїсків

5. Суспільно-політичне життя

6. Релігійне життя

7. Боротьба за гегемонію. Цивілізація чібча-муїсків напередодні конкісти 

Глава 2.3.(PDF) 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3. КОНКІСТА І ЗАГИБЕЛЬ ЦИВІЛІЗАЦІЙ ДОКОЛУМБОВОЇ АМЕРИКИ

 

 

На момент масштабної міжкон­тинентальної зустрічі Європи і Америки, що відбулася унаслідок знаменитих подорожей X. Колумба кінця XV ст., грандіозна полікультурна й полі-етнічна спільнота індіанських суспільств мала яскраву й бурхливу історію, у тому числі й трьохтисячолітній досвід цивілізаційного розвитку. Корінні народи Америки засели­ли та освоїли на той час усі терени грандіозного континен­ту, досконало вивчили й опанували його природні ресурси, створили цілу низку своєрідних, багато в чому унікальних цивілізацій. Однак попри те, що зустріч Старого і Нового Світів була зумовлена усім попереднім соціокультурним роз­витком тогочасного людства, класичні індіанські суспільства з самого початку були приречені стати жертвами такого роз­витку подій. Трагедія, що сталася протягом наступних століть з астеками, майя, інками, муїсками та іншими жертвами європейської колоніальної експансії, на жаль, була цілком закономірною, оскільки вже перші наслідки появи іспанців у Америці засвідчили глобальну неконкурентоспроможність класичних індіанських цивілізацій перед натиском пізньофео-дальної та ранньокапіталістичної Європи. І річ тут навіть не у вогнепальній зброї чи невідомих індіанцям хворобах, хоча вони й відіграли вирішальну роль у знищенні класичних до­колумбових цивілізацій. Проблема значно глибша, і полягає вона у комплексній суспільно-господарській неспроможності навіть найрозвинутіших індіанських соціумів виробити таку модель існування, яка б за ефективністю перевершувала той тип соціально-економічної та політичної організації, що його насаджували у захоплених в Америці землях європейці.

Насамперед це стосується створеного індіанцями тра­диційного господарського комплексу, ефективність якого не відповідала аналогічним показникам заокеанських прибульців. Відсутність розвиненого скотарства, орного рільництва, чорної металургії, колеса та багатьох інших, звичних для Європи, але невідомих індіанцям, економічних і техноло­гічних складових виробничого процесу означала, що широка "європеїзація" господарського життя є для корінних меш­канців Америки набагато коротшим шляхом до поліпшення власних умов праці та рівня матеріального добробуту, аніж продовження тривалого еволюційного вдосконалення своїх власних традиційних і якісно менш ефективних виробничих комплексів.

Аналізуючи причини краху доколумбових цивілізацій не можна обминути увагою і такий важливий чинник, як релі­гійно-ідеологічне життя. Абсолютна більшість традиційних релігій індіанців вимагала від адептів надмірних зусиль для виконання відповідних культових ритуалів, які нерідко ме­жували з ризиком для життя самих вірників. За таких обста­вин християнство, котре виявилось менш вимогливим до своєї пастви у плані виконання релігійних церемоній, не могло не потіснити корінні індіанські релігії. А це, за умов воєнних і економічних поразок американських аборигенів перед лицем європейської експансії, спричинило масове зневір'я індіанців у власних богах, християнізацію більшості корінних американців та злам усієї ідеологічної машини класичних доколумбових цивілізацій.

Каменем спотикання стали також методи фіксації інфор­мації і, відповідно, можливості для інтелектуального збере­ження та примноження цивілізаційних здобутків. Усі писемні системи американських аборигенів швидко програли бороть­бу за популярність структурно простішому алфавітному письму європейців. Воно було менш складним, давало мож­ливість ураховувати особливості будь-якої вимови, забезпе­чувалось дешевими й принципово доступнішими носіями (папір, друк, набірні шрифти тощо).

Означені причини (а їх перелік можна було б продовжи­ти) робили наслідки зустрічі двох світів абсолютно передба­чуваними і вкрай песимістичними для корінних індіанських суспільств. Світ поступово вступав у нову епоху, і знищен­ня доколумбових цивілізацій стало своєрідним "жертвопри­несенням" людства новим "богам" нашої планети — капіта­лові, світовому ринку, буржуазній демократії та громадян­ському суспільству "рівних можливостей".    

 

 

 

 

Глава 3.1. ПІДКОРЕННЯ АТЛАНТИКИ – ПРЕЛЮДІЯ КОНКІСТИ

 

 

1. Доколумбові мандри в Америку: гіпотези і факти

2. Причини та передумови європейської трансатлантичної експансії

3. Подорожі Христофора Колумба: початок трансатлантичних іспанських колоніальних завоювань

4. Подорожі Америго Веспуччі: "відкриття" Нового Світу — Америки 

Глава 3.1.(PDF)

 

 

 

Глава 3.2. ЗНИЩЕННЯ ДОКОЛУМБОВИХ ЦИВІЛІЗАЦІЙ

 

1. Загибель цивілізації астеків

2. Знищення цивілізації посткласичних майя

3. Загибель Тавантінсую

4. Поневолення чібча-муїсків

5. Арауканські війни

Глава 3.2.(PDF)

 

 

ПІСЛЯМОВА

 

Відкриття Америки та наступне знищення практично усіх доколумбових цивілізацій стало однією з найпомітніших віх в історії людства[1], і, як будь-яка подія планетарного масштабу, вона не мо­же оцінюватися однозначно.

Воістину, катастрофічними для усіх доколумбових цивілізацій виявились початкові наслідки власне конкісти – тобто іспанського "завоювання" Америки, що супроводжувалося тотальним знищен­ням багатомовних міст, масштабних храмових і палацових комп­лексів, безцінних пам'яток давньоамериканського мистецтва й духовності[2], а також нечуваною демографічною катастрофою. Із майже 100 млн індіанців, що населяли Новий Світ до появи там європейців, під час конкісти іспанці знищили, за різними підра­хунками, від 15 до 19 млн індіанців. Загалом у ході бойових дій, від непосильної рабської праці й особливо від занесених європей­цями до Нового Світу хвороб (жовта лихоманка, чума, холера, віс­па, кір, тиф, дифтерит, свинка, коклюш, малярія, проказа тощо), до яких у корінних мешканців Америки не було ніякого імунітету, загинули десятки мільйонів американських аборигенів. За свідчен­ням родовитого іспанця Маркуса де Варінаки, який відвідав Но­вий Світ у 1685 р., в колонізованих європейцями землях лише кожен двадцятий індіанець доживав до 50 років, а загальна кількість амери­канських аборигенів скоротилася до кінця XVII ст. удесятеро (!).

 

Перший іспанський історіограф Нового Світу Гонсало Фернан­дес де Овієдо-і-Вальдес (1478—1557) у своїй прані "Коротка нату­ральна історія Індій" (1526) пояснював це "слабкістю" самої природи Нового Світу в порівнянні зі Старим. Мовляв, навіть місцеві ягуари слабкіші від левів, а аборигенні американські собаки — слабкіші від наших псів, бо навіть "гавкати" не вміють. Тому, мовляв, і люди місцеві кволі, а до того ж "ліниві, непрацелюбні, боягузи, розбешені та схильні до поганого, зі слабкою пам'яттю"[3] і т. ін. Але все це не мало нічого спільного з реальною дійсністю.

Сучасна наука доходить висновку, шо більшість епідемічних хво­роб, відомих людству, дісталися нам від свійських тварин, а відтак є своєрідною платою людини за одомашнення та використання у гос­подарському житті й побуті тваринної мускульної сили, м'яса, вовни та інших корисних надбань, здобутих цивілізаціями Старого Світу зав­дяки скотарству. На захід від Атлантики скотарства майже не існува­ло, отож за умов, коли на час Великих Географічних відкриттів у на­родів Євразії та Африки виробився певний імунітет до епідемій відповідних інфекційних захворювань, індіанці такого імунітету не ма­ли і мати не могли.

За приблизними підрахунками істориків-демографів, жертвами "зустрічі двох світів" стали близько мільйона корінних мешканців ост­ровів Карибського басейну (практично все індіанське населення). Аборигенне населення Центральної Америки скоротилося унаслідок конкісти та подальшого колоніального гноблення з 25 до 6,4 млн на середину XVI ст. й до 1,6 млн на 1620 р., а'від 10—12 млн індіанців, шо населяли до конкісти імперію інків, лишилося через півстоліття не більше як 1,5 млн осіб. На самих лише роботах, пов'язаних із видо­бутком корисних копалин в іспанських колоніях Нового Світу, заги­нули від травматизму та непосильної праці більш як 8 млн шахтарів!

Не дивно, шо протягом XVI—XVII ст. Новий Світ пережив 60 антиіспанських антиколоніальних повстань, у яких брали участь не менш як 300 індіанських племен і народів.

Такими ж трагічними були наслідки жахливої трансатлантичної работоргівлі, жертвами якої стали десятки мільйонів темношкірих африканців, завезених до Америки для роботи на плантаціях і рудни­ках. Демографічні втрати людства від "зустрічі двох світів" вражають. За дуже приблизними підрахунками, в період легальної трансатлан­тичної работоргівлі (з XV ст. до 1807 р.) з Африки до Нового Світу було перевезено й продано в рабство близько 12 млн невільників. Якщо ж урахувати кількість жертв під час "полювання за рабами" та жахливу смертність серед невільників під час їх транспортування че­рез Атлантику в корабельних трюмах, то загальні втрати "Чорного континенту" від трансатлантичної работоргівлі, на думку дослідників, слід оцінювати у 50—55 млн осіб. Той факт, шо раб-негр коштував на тогочасних ринках Бразилії чи островів Вест-Індії у 15 (!) разів до­рожче від індіанця, переконливо свідчить про масштаби тотального вимирання аборигенів Нового Світу після їхнього знайомства з хрис­тиянською цивілізацією.

Величезних втрат у процесі конкісти зазнавали і самі її учасники, серед яких лише один зі ста (!) повертався додому живим і відносно здоровим. Один із відомих конкістадорів Берналь Ліас зауважував з цього приводу: "Так! Важка справа відкривати нові країни! Зрозуміти це може лише той, хто сам пройшов через усі біди й жахи"[4]. Не див­но, шо бажаючих переселитися із Європи до Нового Світу було не так уже й багато: за першу половину XVI ст. до Америки прибуло всього 15 тис. іспанських колоністів, а загалом протягом XVI ст. із Іспанії виїхало до заморських "Індій" не більше 300 тис. осіб.

 

Приголомшують цифри, що ілюструють масштаби прямого пограбування американських аборигенів іспанцями. Цим опікува­лися спеціальні мадридські міністерства — створена у 1503 р. "Тор­говельна палата Індій" та сформована у 1511 р. "Верховна Рада [у справах] Індій". На перших порах до Іспанії щорічно виво­зили по 3 млн піастрів, пізніше — по 11, а в XVII ст. — по 16 млн піастрів щороку. Лише за перші півтора століття конкісти з Ново­го Світу до Іспанії, за офіційними даними, переправили понад 180 т золота та близько 16,9 тис. т срібла, що збільшило західно­європейські ресурси благородних металів майже у 30 (!) разів. Ко­ролівський секретар іспанської Ради у справах Індій Херонімо де Устаріс (XVIII ст.) у своїй праці "Теорія та практика торгівлі й мореплавства" оцінив загальний обсяг вивезеного з Америки до Іспанії золота і срібла у 3 млрд 860 млн піастрів.

 

Так, лише копальні Потосі давали в XVII ст. половину світового видобутку срібла. Якшо ж у якихось заокеанських колоніях золота не знаходили, іспанці втрачали до таких земель інтерес і позначали їх на своїх картах промовистою назвою: "Землі, що не приносять доходів".

 

У сучасних цінах обсяги награбованих європейцями в Новому Світі золота й срібла оцінюють у $10 млрд (!), причому не менше як $600 млн із них пішло на дно океану під час транспортування унаслідок штормів, нападів піратів, воєн тощо.

 

А щоб позбутися можливих докорів сумління, один з ідеологів конкісти іспанський богослов Хуан Хінес де Сепульведа (1490— 1573) знайшов цілком обгрунтоване, з точки зору іспанських ко­лонізаторів, виправдання цього тотального пограбунку: "В силу багатьох і вельми серйозних причин варварам [тобто індіанцям] слід покоритися іспанському пануванню, бо воно відповідає законам самої природи, а крім того, воно більше потрібне самим варварам, аніж іспанцям, оскільки несе з собою доброчесність, людяність й істинну релігію, що набагато цінніше від золота і срібла"[5].

 

Добуті у такий спосіб кошти стали фінансовим фундаментом масштабного процесу первісного нагромадження капіталу, який невдовзі вивів Європу на передові позиції в індустріальній, техно­логічній та військовій сферах.

 

У самій лише Іспанії, яка, зрозуміло, найбільше нажилася уна­слідок пограбування індіанських цивілізацій, за першу половину XVI ст. у десять разів (!) зросло промислове виробництво, удвоє змен­шилися митні збори з трансокеанської торгівлі, в півтора раза (з чо­тирьох до майже шести мільйонів осіб) збільшилось населення країни.

 

Важливе значення мало також розширення спектра культиво­ваних європейцями рослин за рахунок культур, освоєних індіанця­ми. Унаслідок відкриття Америки в раціоні європейців (а отже й азіатів з африканцями) з'явилися томати, квасоля, картопля, маніок, гарбуз, соняшник, какао (й шоколад), ваніль, полуниці, ананас, артишок, авокадо, кукурудза, арахіс, фейхоа, папайя, стручковий перець та індичина з кролятиною, що дало змогу за короткий термін удвоє збільшити продовольчі ресурси планети. Європейську медици­ну збагатили хінін, стрихнін і кокаїн, сировинні ресурси — каучук (з якого отримують гуму) й агавові хенекен і сизаль (з них і досі виго­товляють найкращі канати), естетику — низка чудових декоративних рослин (жоржина, бегонія, фуксія, опунція, кальцеолярія, орхідея). До європейських розваг долучилося розведення домашніх морських свинок, а до шкідливих звичок додалося тютюнопаління. Побутовий комфорт поповнився новим типом ліжка для відпочинку — гамаком, а європейські мови збагатилися новими словами-поняттями амеріндського походження — мусон, ураган, цигарка (сигара), лагу­на, шоколад, потлач, тотем, канібал, секвоя, ондатра, піранья, барбе-кю, савана, янкі, мангровий ліс, боа, пірога, каное тощо...

 

Відплатив Новий Світ Європі за принесені в Америку епідемії і своїм інфекційним "аналогом" — сифілісом.

 

Однак не можна оцінювати наслідки завоювання та колонізації Америки виключно негативно і для самого Нового Світу. Саме завдя­ки європейцям індіанці доповнили свій продовольчий потенціал пшеницею, житом, рисом, кавою, горохом, цибулею, морквою, бу­ряком, капустою, яблуками, лимонами, апельсинами, сливами, гранатами, оливами та іншими рослинними культурами. У 1554 р. єпископ Васко де Кірога (1470—1565) привіз до Центральної Аме­рики саджанці бананового дерева, яке настільки успішно тут при­жилося, що більшість латиноамериканських країн і досі іменують "банановими республіками", оскільки саме банани становлять основу їхньої економіки та експортного потенціалу. Додатковим сировинним стимулом для розвитку місцевого ткацтва стала куль­тивація льону, який також завезли до Америки європейці. Завдяки запозиченій у Старого Світу культурі скотарства (корови й бики, свині, вівці, кози, коні, віслюки та мули тощо) мешканці Нового Світу урізноманітнили свій, у минулому переважно вегетаріансь­кий, раціон калорійним м'ясом, почали вживати молоко та мо­лочні продукти, дістали зручний транспорт, почали завдяки наяв­ності тяглової худоби розвивати орне рільництво. Справжню тех­нологічну революцію пережив господарський комплекс Нового Світу з поширенням в Америці заліза й залізних інструментів, ко­леса, ножиць, цементу, вітряків і млинів. Індіанці познайомилися з науковими досягненнями Старого Світу, алфавітним письмом, книгодрукуванням[6], мореплавством, а їхній побут збагатили гребінці та "венеціанські" дзеркала. Уже в середині XVI ст. у Но­вому Світі були засновані перші університети європейського типу (два — у Санто-Домінго, по одному — в Мехіко й Лімі), яким іспанська корона одразу дарувала всі належні класичним універси­тетам привілеї, гарантувала державні субсидії та право надавати на­укові ступені бакалавра, ліценціата, магістра (маестро) й доктора.

Загалом, за часів колоніального іспано-португальського панування в Америці було відкрито 23 університети.

Небаченими темпами росли в Новому Світі міста: їх за перше століття конкісти в іспано-португальських колоніях Америки з'явилось більш як 200 (Сан-Хуан-де-Пуерто-Ріко, Гавана, Санть-яго-де-Гватемала, Сан-Сальвадор, Сантьяго-де-Леон-де-Каракас, Санта-фе-де-Богота, "місто королів" Сьюдад-де-лос-Реєс (сучасна Ліма), Буенос-Айрес, Асунсьйон, Оропеса-де-Потосі, Чукісака, Сантьяго-де-Чілі, Сан-Пауло, Ріо-де-Жанейро, Новий Мехіко, Ла-Пас, Кочабамба, Таріха та ін.). Тоді ж у новозахоплених землях було споруджено 500 католицьких монастирів, які сприяли не ли­ше поширенню християнства серед індіанців, а й залученню Ново­го Світу до традицій кам'яного європейського зодчества.

Після Великих Географічних відкриттів світ змінився по обидва боки Атлантики, Він збагатився харчовими ресурсами, ідеями, тех­нологіями, науковими знаннями, і внесок індіанців Доколумбової Америки у ці революційні зрушення був вагомим і відчутним.

 

Примітки:   

 

1. Як писав із цього приводу іспанський хроніст Франсиско Лопес де Гомара (1511 — 1566), "найбільша подія після виникнення світу, за ви­нятком його створення і смерті того, хто його створив, — це відкрит­тя Індій, і їх так і звуть Новим Світом" (Цит. за: Земское В. Б. Литера­тура открытий и конкисты (первые испаноамериканские памятники) // История литератур Латинской Америки: В 4 т. Т. 1. От древнейших времен до начала Войны за независимость / Отв. ред. В. А. Земское. Москва, 1985. С. 171.

 

2. Борці за християнізацію Нового Світу не тільки не шкодували за зни­щеним, а й "змагатися" один перед одним у руйнуванні культурних пам'яток індіанців. Так, перший єпископ Мексики Хуан де Сумаррага з гордістю доповідав у Мадрид, що в своїй єпархії він знищив 500 індіанських храмів та 20 тис. "ідолів", а католицький священик Фран­сиско де Авіла заявляв, що "сам власноруч знищив понад 30 тис. ідолів та спалив 3 тис. мумій, яким поклонялися індіанці" (Цит. за: Григулевич И. Р. Крест и меч. Католическая церковь в Испанской Америке, ХУІ-ХУШ вв. Москва, 1977. С. 60, 68. 

 

3. Цит. за: Земское В. Б. Литература открытий и конкисты (первые ис­паноамериканские памятники). Т. 1. С. 169, 170.

 

4. Егоров Д. Н. Записки солдата Берналя Диаза дель Кастильо / Пер. с исп.: В 2 т. Т. 1. В погоне за золотом. Ленинград, 1928. С. 16.

 

5. Цит. за: Сеа Л. Философия американской истории: Судьбы Латин­ской Америки / Пер. с исп. Москва, 1984. С. 129.

 

6. Першу в Новому Світі друковану книгу видав у 1539 р., "за вказівкою дона Хуана Сумарраги, першого єпископа цього великого міста Те-ночтітлана-Мехіко", німецький друкар Хуан (Йоганн) Кронбергер (?— 1561) — габсбурзький підданий, що переїхав як колоніст до Нової Іспанії.